|
|
От
|
Oleh Nemchinov
|
|
|
К
|
All
|
|
|
Дата
|
22.02.2005 15:18:42
|
|
|
Рубрики
|
Гражданская война;
|
|
Завтра праздник.
Размещаю статью из довольно умеренной львовской газеты Высокий Замок (бывшая Львовская Правда)
Сразу оговорюсь, что это личное мнение автора. Перевода на русский к сожелению нет:)
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=37446
День ганебної поразки святкували як велику перемогу
Навіть «перший маршал» Климент Ворошилов вважав 23 лютого випадковою датою
Ця дата в Російській Федерації відзначається як “День військової слави Росії.
День захисника Вітчизни”. Згідно з указом президента України Леоніда Кучми, у нас 23 лютого - День захисника Вітчизни. Зробимо невеличкий екскурс в історію.
Впродовж десятиліть комуністична пропаганда та радянська історіографія обґрунтовували твердження Сталіна про те, що в лютому 1918 року під Петроградом “німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їх просування було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму - 23 лютого - став днем народження Червоної Армії”. Проте ще у 1923 р. Климент Ворошилов у газеті “Правда” зазначив: “Святкування Робітничо-Селянської Червоної Армії 23 лютого є доволі випадковим і не збігається з історичними датами”. “Перший маршал”, як його називали в СРСР, висловився делікатно, поставивши під сумнів правомірність відзначення свята. Документи Російського державного військового архіву свідчать, що 73 роки в СРСР відзначали не велику перемогу перших частин Червоної Армії, а їх ганебну поразку і втечу з фронту.
18 лютого 1918 року німецькі війська перейшли в наступ по всьому Східному фронту від Балтики до Карпат. Ніякого опору вони не зустрічали. Солдати кайзера на пасажирських поїздах, як звичайні туристи, займали Прибалтику, Білорусію, Україну, Фінляндію, західні регіони Росії.
Характеризуючи ситуацію на фронті, головнокомандувач військами більшовицької Росії недавній прапорщик Микола Криленко стурбовано писав Леніну: “Голодні маси тікають. Армія виявляється нездатною навіть стояти на позиціях. Фронту фактично немає”.
Проти німців під Нарву М.Криленко скерував полк балтійських моряків - близько тисячі багнетів - під командуванням матроса Павла Дибенка, якого Ленін призначив наркомом з морських справ. Та при першій же зустрічі з кайзерівськими солдатами під Ямбургом червоні вояки на чолі зі своїм командиром кинули позиції і у паніці втекли до Гатчини. Саме тоді Бонч-Бруєвич інформував Леніна: “Загін Дибенка був переповнений підозрілими “братішками” й не викликав довіри”... Замість боротьби з німцями морально розкладені матроси зайнялися здобутою в дорозі цистерною зі спиртом”. Відтак частини генерала Кірбаха без перепон зайняли Нарву - ворота до Петрограда - і зупинилися лише за наказом начальника штабу Східного фронту і учасника переговорів у Бресті генерал-фельдмаршала Макса Гофмана. 23 лютого Ленін прийняв надзвичайно важкі умови німецького ультиматуму.
Одним з головних винуватців провалу під Петроградом було небезпідставно визнано Дибенка. Вже 6 березня його полк роззброїли й відкликали з фронту. За здачу Нарви, розвал дисципліни, пияцтво у бойовій обстановці
28-річного наркома усунуто з посади і виключено з партії. На IV з’їзді рад 16 березня висловлювалися пропозиції розстріляти Дибенка. Наступного дня за наказом Дзержинського його кинули у підвали Луб’янки. Проте після активних клопотань його цивільної дружини О. Коллонтай невдаху було звільнено і Ленін скерував його в Україну. Там він очолив загін, згодом дивізію, до якої входили бригади Махна і Григор’єва. Свою провину перед Леніним Дибенко спокутував терором проти українців під час війни за повалення УНР. (Додамо, що його розстріляли у липні 1938-го під час сталінських репресій).
На запитання, чому ж саме 23 лютого відзначали день народження Червоної Армії, проливають світло такі факти. На початку січня 1919 р. у пресі було оголошено, що 28 січня, у першу річницю ленінського декрету в Росії, буде проведено масовий збір подарунків для бійців армії. З якихось причин цей день було перенесено на 23 лютого. Газета “Правда” наголошувала: “У цей день у містах і на фронті буде організовано святкування річниці створення Червоної Армії, яка виповнилася 28 січня”. У 1923 році в газетах з’явилися статті, які вперше стверджували, що саме 23 лютого частини молодої Червоної Армії схрестили зброю з німецькими загарбниками під Псковом і Нарвою і перемогли. Остаточно узаконив і освятив цю дату Сталін в рік 20-х роковин Робітничо-Селянської Червоної Армії.
Святкувати у цей день чи не святкувати? Це право ветеранів війни і Збройних сил. Але в історії Українського війська є чимало власних героїчних, нефальсифікованих сторінок, які можуть стати пам’ятними датами для нашої незалежної держави.
Кім НАУМЕНКО. Науковий працівник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.